Ибо я - первая и я же - последняя
Я - почитаемая и презираемая
Я - блудница и святая
Я - жена и дева
Я - мать и дочь
Я - руки матери моей
Я - бесплодна, но бесчисленны дети мои
Я счастлива в браке и не замужем
Я - та, кто производит на свет, и та,
кто вовек не даст потомства
Я облегчаю родовые муки
Я - супруг и супруга
И это я родила моего мужа
Я - мать моего отца
Я - сестра моего мужа
Поклоняйтесь мне вечно,
Ибо я - злонравна и великодушна...

Гимн Изиде, обнаруженный в Наг-Хаммаде,
3 или 4 век (?) до н. э.

Значицця, їду я сьогодні в маршрутці. Оскільки близиться Великдень, а за древніми  традиціями, після закінчення Великого Посту треба ковбаси наїстися так, щоб надолужити всі ті 40 днів, які звичайно ж, всі строго постили, то люди набиваються в маршрутки з торбами, повними продуктів.
Безперечно, ця маршрутка винятком не була. Хлопи, як то зазвичай буває, завидівши в транспортному засобі таку шикарну молоду кобіту, як я, зробили рожі кірпічом і повідвертались до вікон уважно вивчати сталінське бароко рідного міста. А мені шо - я в кросовках, настрій добрий, можу і стоячи їхати!
І так стали зірки, що біля мене стояла молода пара, обом років по 25-27. МАршрутка потроху починає нагадувати банку шпротів, але таких гірших, - де вільніше трохи. Тут кобіта, спустивши з губ своїх втомлене зітхання, говорить чоловікові своєму: "Мене вже так руки болять від тих торб!" Дивлюсь - а вона одною рукою тримається за поручень, а в іншій тримає свою дамську сумочку і два пакети з їжею, не надто великі, але заповнені вщент.
Благовірний її виголошує істину, яка, мабуть, томилась віками у його підсвідомості, тільки й шукаючи нагоди вийти у цей грішний світ: "А ти руки поміняй!"
Не, ну ж всьо нормально, залізна і правильна чоловіча логіка. Навіть придертись нема до чого. Думаю: "Бідолаха, то ж якшо він таке каже жінці, то сам же, напевно, балансує з торбою, в яку і я б помістилась при бажанні. А чоловіків берегти треба, бо не досить, що їх і так меншість, то ж вони ще й святі!" Глядь - а він собі стоїть з пустими руками...
Занавес.

Осуджувати нікого я не буду. Навіть возмущатися нема сили.
Але звернусь до вас, дорогі сестри по долі!
Думайте, яких синів ви виховуєте! Навіть якщо вам все одно, як він до вас буде ставитись на старості, то подумайте хоча б про інших - комусь же за них заміж виходити і дітей від них народжувати! І як тут сильною і емансипованою не станеш, коли навколо майже самі слабаки?
А може, дехто з нас зовсім не хоче бути сильною, а бажає виконувати лиш свою первинну функцію - нести любов?
А ви, кохані наші і ненаглядні, задумались би, на кого ви перетворюєтесь в еру егалітарності. Не боїтеся загубити первинну чоловічу самобутність?
 

Життя - це фільм, в якому ти граєш головну роль.

Але це далеко не єдина роль у цьому фільмі. Є й інші - більш чи менш другорядні, але всі до єдиної мають вплив на фільм вцілому. Ну, хіба ти аскет, який живе в пустелі і спілкується лише з дюнами, то тоді це неправда, але оскільки ти це читаєш, то з тебе такий аскет, як з верблюда космонавт.

І добре це чи погано, твоє життя належить також і іншим людям. А тобі належать частинки життя інших людей.

І ми не можемо жити, не зважаючи на інших людей у нашому житті.

Тільки все вищезазначене ні в якому разі не суперечить найвищій свободі, даній Богом людині, - свободі вибору. Ми вільні вибирати. Як і інші люди в нашому житті...

Однажды могущественный колдун, желая уничтожить королевство, вылил волшебное зелье в источник, из которого пили все жители королевства. Стоило кому-нибудь выпить этой воды, и он сходил с ума.

Наутро все жители, отведав воды из этого источника, сошли с ума, кроме короля, у которого был свой колодец. Колдун не смог добраться до этого колодца, и король и его семья продолжали пить нормальную воду. Увидев, что в стране правит хаос, король попытался восстановить порядок и издал ряд указов.

Когда в стране узнали о королевских указах, то все решили, что король сошел с ума и теперь отдает такие же безумные приказы. С криками они направились к замку и стали требовать, чтобы король отрекся от престола.

Король признал свое бессилие и хотел сложить корону. Но королева подошла к нему и сказала: «Давай пойдем к тому источнику и тоже выпьем воду из него. Тогда мы станем такими же как они».

Так они и сделали. Король и королева выпили воды из источника безумия и тут же понесли околесицу. В тот же час их поданные отказались от своих требований: если король проявляет такую мудрость, то почему бы не позволить ему и дальше править страной?

В стране воцарилось спокойствие, не смотря на то, что ее жители вели себя совсем не так, как их соседи. И король смог править до конца своих дней.

За Еммануїлом Кантом, ЩАСТЯ - це коли важливість об"єкта перевищує важливість суб"єкта.

От і вся премудрість: треба давати, а не вимагати для себе.

( Отут ) пишуть, що (цитую): "По статистиці, до 90% європейських чоловіків віддають перевагу світловолосим дамам".

Мабуть, в моїй частині Європи живуть решта 10% ))) Або ж, як варіант, в моєму світі чоловікам колір волосся жінки не настільки вже й важливий, щоб аж "віддавати перевагу")

Шо, брешуть прокляті медіа? Чи все ж кажуть правду?

Моя мала сьогодні видала мені чудову новину.
Виявляється, я народилася у день, який у древніх слов"ян був святом на зразок сучасного дня Св. Валентина. Називалося воно Лельник або Ладовиця і присвячене було доньці Лади богині Лелі, володарці весни і кохання.

Тепер мені стало ясно, що інакшою я стати і не могла - все визначила моя дата народження)) (по-моєму, це прекрасний спосіб зняти з себе всі звинувачення за цинізм попередніх постів про кохання - як-не-як, я все ж експерт;))

Солодка,
знайди собі там якого-небудь раджу або власника діамантової копальні, який буде любити і цінувати тебе за твою нестримну та пристрасну натуру і ніжну жіночність! А ще фінансувати твої філантропічні і альтруїстичні проекти і задумки (хоча це вже діло десяте, для цього є різні фонди).
Дуже скучаю і так хочу куди-небудь податися З ТОБОЮ!